Слова, якими варто замінити звичні зауваження в сторону дитини. Прийом, який справді працює! 

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини! Спробуйте – це працює!

  • Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “
  • Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крииихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.
  • Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”
  • Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.
  • Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”
  • Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”
  • Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”
  • Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”
  • Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.
  • Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай поспорим, що вода з твоїх рук потече чорна?”

 

 

 

Душа-це те, що робить траву-травою, дерево-деревом, людину-людиною.

Без душі трава-сіно, дерево-дрова,людина-труп.

(Григорій Сковорода)

 

Душа дитини – ніжна та тендітна. Щоб створити стан психологічного комфорту для її розвиту батькам необхідно:

 

– дозволити дитині відмовлятися від дискомфортної діяльності, уникати практики примусу;

– заохочувати її ініціативу;

– стимулювати бажання самостійно проявляти творчість;

– надавати право на вільний час, який можна витрачати на власний розсуд;

– давати змогу доводити розпочату справу до кінця і бачити кінцевий результат своєї діяльності;

– забезпечувати спокій удома, відмовлятися від критики, різких жестів, авторитарних дій, принизливих ,

недоброзичливих висловлювань;

– відмовитися від надмірної опіки;

– постійно зміцнювати в дитині впевненість у собі , у власних силах;

– не перехвалювати дитину, але і не забувати заохочувати її, коли вона на це заслуговує. Пам’ятайте, що

похвала так само, як і покарання, має бути співвіднесена з вчинком;

– не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тим, якою вона була вчора, і,

можливо, буде завтра);

– не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її

тим, що їй не під силу. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого;

– уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити усе, що їй заманеться, але не можна й усе

забороняти, чітко вирішіть для себе, що можна і чого не можна, узгодьте це з усіма членами родини;

– не карайте дитину поспішно, не розібравшись, покарання має бути справедливим. Покарання діє, коли

воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість;

– приділіть дитині досить уваги, нехай вона ніколи не почувається забутою. Нехай ваша дитина щохвилини

відчуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте її. Не соромтесь приголубити і пожаліти. Нехай вона бачить, що

бажана і важлива для вас.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

 

– якщо дитину постійно критикують , вона вчиться ненавидіти;

– якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною;

– якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

– якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

– якщо дитина росте в докорах, вона житиме з постійним „комплексом провини”;

– якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

– якщо дитина росте в чемності, вона вчиться бути справедливою;

– якщо дитина росте у безпеці, вона вчиться довіряти людям;

– якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

– якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у світі та бути ЩАСЛИВОЮ!

 

Як поводитися батькам та оточенню

схильної до суїциду дитини

 

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають

поліпшення стосунків в сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у

родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри,

коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі підходи:

  • Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підсилює впевненість у собі, віру в майбутнє, покращує її стан.
  • Не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог до результатів навчання тощо.
  • Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, аби вона відчула, що її дійсно люблять.
  • Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, ваше продовження.
  • Підтримуйте самостійні прагнення дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

 

У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2.Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6.Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю.

  1. Дайте своєму синові чи доньці знайти власні відповіді, навіть тоді,коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
  2. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід примати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

 

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба,

то батькам можна порадити таке:

 

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення дворічного спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування і обговорення проблем.
3. Діти у стані кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.
4.Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо.
5. ОБОВЯЗКОВО зверніться до кваліфікованого психолога.

 

Що потрібно знати про суїцид серед підлітків?

 

Перше, про що, на мою думку, важливо сказати, в світлі поширення в фейсбуці статті про підліткові суїциди:

Ефект Вертера; синдром Вертера – масова хвиля наслідуючих самогубств, які відбуваються після самогубства, широко освітленого телебаченням або іншими ЗМІ, або описаного в популярному творі літератури чи кінострічці.

Виявлено в 1974-1975 роках американським соціологом Девідом Філіпсом з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, який досліджував хвилю наслідуючих самогубств, що прокотилася по всій Європі в кінці XVIII століття, спровоковану поширенням роману Гете «Страждання юного Вертера» (звідси і пішла назва феномену).

Вивчивши статистичні дані про самогубства в Сполучених Штатах Америки з 1947 по 1968 рік, Філліпс виявив, що протягом двох місяців після кожної гучної публікації про самогубство, в середньому суїциди здійснювало на 58 осіб більше, ніж зазвичай в ці місяці.

У першій половині 1980-х років в Німеччині, під час і після показу телесеріалу «Смерть студента», де на початку кожної серії демонструвався акт суїциду студента під колесами поїзда, було відзначено збільшення випадків самогубств на 175% серед молоді 15-19 років саме тим чином, який і був показаний в серіалі – під колесами поїзда. Цей ефект різкого збільшення кількості суїцидів повторився через рік, коли серіал знову демонстрували по ТБ.

В Австрії, де в 80-і роки XX століття надзвичайно зросла кількість самогубств в метро, в 1987 році Віденський Центр Кризової допомоги спільно з співробітниками Віденського метрополітену пішли на своєрідний експеримент: вирішили більше не висвітлювати факти «смерті на рейках» або, по хоча б , не “роздувати» з них сенсації, приділяючи даними обставинами мінімум уваги. Уже через місяць кількість самогубств в метро знизилося майже в 3 рази. З тих пір в австрійській пресі діє заборона на висвітлення подібних трагічних подій.

Інтернет поєднує в собі кілька функцій: ЗМІ (ефект Вертера), інформацію про способи самогубства, спілкування на суїцидальну тематику, цькування (буллінг), доведення до самогубства.

Майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Хоча насправді ніхто з цих дітей не хоче вмирати, просто для дитини думки про самогубство – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків, крик про допомогу.

Пік суїцидів припадає на старший підлітковий вік – 14-16 років. Діти молодші за 11 років теж думають про трагічні фантазії під час глибокого відчаю. Аутоагресія проявляється у дітей у віці від 11 до 18 років.

У 80% випадків причина дитячого суїциду – відносини з близькими.

За статистикою 2012 року в Україні відбувається в рік 34,5 дитячих самогубства на 100 тис., в світі підлітки 15-19 років роблять 10 самогубств на 100 тис. За даними ВООЗ, показник в 20 чоловік вважає критичним.

Хлопчики здійснюють суїциди в 4-5 разів частіше, ніж дівчатка, проте дівчатка, в свою чергу, вдаються до спроб самогубства в 3 рази частіше за хлопчиків.

Діти вдаються до суїциду за сімейними мотивами у 46,9% випадків, через конфлікти з однолітками і за любовних причин – в 13,6% випадків.

На що батьки повинні звернути увагу?
– якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубства;
– якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом;
– міркує на тему: “Я нікому не потрібен”, “Все одно ніхто не буде за мною тужити”;
– дитина робить спроби “попрощатися”: дарує свої речі і улюблені предмети близьким друзям; доводить справи до кінця (віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі);
– фрази “Завтра мене вже не буде”, “Без мене нічого не зміниться”, “Ти віриш в переселення душ?”;
– непрямі погрози теж повинні насторожити: “набридло жити”, “ситий цим по горло”, “більше ви мене не побачите”, “пожив – і вистачить”, “ненавиджу себе”, “якщо ми більше не побачимося, дякую за все” .
– дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити;
– слова “Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний; – прямі погрози типу “краще повіситися, ніж з вами жити”.

Що робити батькам:
– наповнювати реальне життя дитини смислами
– дозвольте дитині приводити друзів до себе додому
– влаштовуйте вдома перегляди фільмів (по черзі дитина і батько вибирають кіно для перегляду)
– знайомтеся з музикою, яку слухає дитина
– говорить відкрито з дитиною про смерть і життя, і про суїциди в тому числі
– цікавтеся шкільним життям дитини, будьте чутливими до історій, які дитина розповідає про інших, може вона насправді і каже про себе
– запевніть дитину, що її оцінки – це не вона сама, її «не успішність» в школі – це досвід життя, а не програна ставка на життя, що сама вона – і є цінність, а обставини змінюються самі або під нашим впливом.

І останнє – при найменших підозрах і сумнівах звертайтеся до психолога. Якщо не склався контакт зі шкільним психологом або психологом в районній поліклініці – знайдіть іншого, того, до якого вам буде зручно звертатися за допомогою.

Істерики. Способи запобігання

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.